Зубенко Анастасія

КЗ «Пришибська ЗОШ I-III ступенів імені М.А.Шаламова»

Один день з мого життя.  День, який змінив усе.  День, який закарбувався в пам'яті на довгі роки,  змінив мислення шестирічної дитини,  яку виховували в любові, мирі,   щасті.  Цей день не можна стерти з пам'яті жодними ліками, жодними позитивними спогадами чи просто часом. 

Я маленька шестирічна дівчинка разом зі мамою вранці сьомого квітня готуюся вирушити в довгоочікувану подорож до магазину святкових суконь, адже вже скоро - одинадцятого квітня - маю святкувати свій  сьомий  день народження.

Я сповнена надій, мрій, впевнена, що найзаповітніші мрії здійсняться - і вже за кілька днів буду принцесою на своєму святі. Але ще зранку щось пішло не так…

Сонну, сповнену надій мене,  зустрічають засмучені материні очі,  стурбована і якась штучна бабусина посмішка,  але я цього не помічаю,  адже живу в безтурботному і такому чарівному  світі  дитинства.

Мама, не бажаючи засмутити  донечку,  вирушає зі мною на шопінг,  але відчутна схвильованість неньки,   її   смуток,  якийсь незрозумілий страх в очах.  Я вирішую зосередити увагу на  відвідувачах магазину і помічаю, що в кожного дорослого на обличчі з'явилась якийсь невідомий мені вираз: чи то розпач,  чи то страх,  але він поглинає всі їхні думки,  емоції і  душі. 

Інтуїтивно я починаю прислухатися до того, що говорять навколо і чую жахливе слово «війна».

Починаю  пошепки промовляти його і відчуваю на вустах гіркий присмак,  невідомий до цих пір, але він породжує в душі  незрозумілі  холодні почуття,  а світ навколо з різнокольорового та  барвистого перетворюється на якийсь сірий  та безбарвний  етюд. І здається, що  розфарбувати його вже немає можливості. 

Це слово змінило мій світ, але ж я ще не знаю його значення.

Не знаю, що це слово індикатор болю, сліз, страждань цілої нації, народу, якому так важко дісталася свобода та незалежність. 

Я довго намагаюся відволіктися на щось більш приємне, але не витримую і запитую у неньки, що ж це за слово таке «війна».  Мати здригається,  неначе почула якесь  страшне прокляття, і намагається заспокоїти мене, не розуміючи,  що  чиста дитяча душа вже відчула небезпеку цього слова, відчула біль, який його супроводжує. 

Мати заспокоює,  обіцяє пояснити це слово вдома,  і, вимушено посміхаючись, веде мене до найкращої в магазині сукні, намагаючись відволікти увагу  від таких дорослих питань.  Вона не хоче, щоб я знала це слово, а тим паче про ту небезпеку, яка разом із ним з'явилася в нашій країні. На деякий час я дійсно забуваю про те,  що питала і  безтурботно обираю святкову сукню, радісно щебечу про свої дитячі переживання та проблеми, про бажання бути найкращою в світі  іменинницею. Мати дивиться на мене і поступово починає думати,  що нічого не трапилося, і все буде так, як було колись.

. Але ні, світ змінився і для неї, і для мене, і для кожного українця загалом.

 Увечері матуся все-таки розказує мені про війну.  Вона пояснює,  що кожен народ рано чи пізно проходить подібним  шляхом. Шляхом, який полито народною кров'ю,  устелено тисячами зламаних доль,  загорнуто у біль і страждання, але  осяяно мужністю, рішучістю та героїзмом патріотів,  які стоять на варті мирного та спокійного життя нашого народу, і готові в будь-яку мить віддати найдорожче за праве діло,  пожертвувати собою заради життів ось таких маленьких, беззахисних і тендітних діток, як я. 

Уночі я спала і бачила, як жахливого монстра, якого всі називають війною, перемагає чарівний герой у блакитно-жовтих обладунках, герой, ім'я якому - український патріот.

А в свій день народження я загадала по-дитячому наївне, але таке доросле бажання: не знати і не чути слова «війна», а знати лише слово «мир».