Замість будинку в нас обгорілі стіни – влітку 2015 року в будинок влучив снаряд. За лічені хвилини наша сім’я втратила все.

Моїй тещі Лідії Яківні вже за 80. Їй важко ходити, болять ноги. Під час обстрілу вона не змогла вибратися з дому й досі з жахом згадує той день. Вона чула сильний гуркіт, потім почалася пожежа, осколки летіли звідусіль.

Гілка сусіднього дерева заблокувала двері. Її витягли сусідські хлопці, які відсунули потім цю гілку й відкрили двері. Врятуватися їй вдалося тільки дивом, і їй досі важко згадувати про це.

Ми з дружиною Вікторією встигли сховатися в підвалі літньої кухні. А коли ми вийшли звідти, то будинку не було. Навіть переодягнутися не було в що. Ні гребінця, ні зубної щітки. Усе згоріло.

Тепер ми живемо в будинку на сусідній вулиці. Віддали за нього останні гроші, але й цього не вистачило, узяли в борг. Тому в нас зараз жорстка економія, нема за що купити навіть їжу.