Надія Володимирівна, попри обстріли, залишається у Краматорську. Виїздила тільки на два місяці, та й то - у сімейних справах

Я з міста Краматорська. Мій син служить у ЗСУ. Він був у гарячих точках у Донецькій області, а зараз його відправили на навчання. Мої брати і двоюрідна сестра живуть у Росії. З 2014 року ми не спілкуємося.  

До я війни працювала на заводі, а тепер безробітна. У перший день вийшла в першу зміну, і о тринадцятій годині нас евакуювали із заводу.

5 квітня метрів за п'ятдесят від мене впала ракета.

Моя невістка була на дев’ятому місяці вагітності. Я забрала її й повезла до Львова, щоб вона там народила. Через два місяці я повернулася у Краматорськ, а вона трішки пізніше. Внучці скоро виповниться вісім місяців. Під час обстрілів її також доводиться брати з собою у підвал. 

Я живу в малосімейному гуртожитку. За період війни він не постраждав. Сьогодні нам дали опалення, а газу поки що немає. Світло періодично відключають, але це не страшно, ми витримаємо.  

Дуже хочу, щоб із сином усе було добре, щоб онучка виросла щасливою. На роботу хочеться вийти, бо мені до пенсії ще далеко. Я хочу, щоб Україна перемогла і стала на ноги.