Хрипко Альона
здобувач освіти 8 групи І курсу Державного навчального закладу «Жашківський аграрно-технологічний професійний ліцей»
Викладач, що надихнув на написання есе: Ірина Анатоліївна Бойко

Війна. Моя історія

Я прокинулася зранку, бо мала йти до школи. Коли вийшла з кімнати, мені батьки повідомили, що розпочалась війна. Моя мова, руки, ноги і все тіло ніби завмерли, а думка лише одна: «Невже це трапилося із нами?».

За декілька днів до початку повномасштабної війни ми сиділи і розмовляли на цю тему, гадали: розпочнеться чи ні.

Цей день означав лише одне: що буде багато смертей, жорстоких боїв, зруйнованих міст. Ми всією родиною розуміли, що наш тато піде воювати за неньку Україну. Наше життя розділилося на «до» і «після», ніби моє серце розділилося на дві долі.

До початку повномасштабної війни ми жили мирним, спокійним, чудовим та розміреним життям. Ніхто не хвилювався. Всі були разом. Раділи кожному дню і проживали у мирі та достатку. Але війна зруйнувала наш сімейний затишок. Тато пішов захищати нас і нашу державу. Спочатку ми з ним мали постійний зв’язок, він приїжджав додому і був деякий час поруч з нами. Все було добре, ніхто не підозрював, що могло щось статись. Але доля зробила все по іншому.

Захищаючи нас, тато віддав своє життя. Залишив нас без своєї любові, тепла та міцних, лагідних рук, які мене колихали та обнімали. Я знаю, що тато зараз наш Ангел Охоронець. Він бажає нам всього найкращого, любить нас, сумує. А як я за ним сумую… Мені його дуже не вистачає. Кожен раз, коли згадується його ім’я, я не можу стримати сліз. Коли я відкриваю наш сімейний альбом, бачу щасливу сім’ю, яку нажаль не повернути. Я дуже жалію, що моїх фото із татусем так мало, сльози котяться горохом і я не можу зупинитись…

Зараз, ідучи на кладовище до могили татуся, я не можу повірити, що його не має з нами. Я усвідомлюю, що нічого не зміниш, але вірити не хочеться. І дивлячись на маму, яка плаче кожної ночі, я теж не можу стримувати сльози. Мої батьки безмежно кохали один одного. Хоч він і не був мені рідним батьком, але він мені його замінив. Я його дуже люблю і буду любити до кінця свого життя.

Тому прошу всіх: цінуйте своє життя, усі моменти, якими б вони не були. Життя одне і його потрібно прожити гідно.

Слава Україні! Героям Слава!