У перший день війни ми були вдома. На другий день у нас уже було дуже багато танків. Ми жили неподалік від Маріуполя. У нас не працювало нічого, купити їжу було неможливо. Люди там зараз живуть абсолютно без нічого. Для мене найстрашніше, що грабували будинки. Як зараз у нас, я не знаю. Залишати будинок було дуже шкода, але розуміли, що іншого виходу немає.

Кожного дня росіяни, а їх у нас було дуже багато, ходили по вулицях. Онуки постійно плакали, боялися їх. 

Ми виїхали всією родиною. Через блокпости їхати було страшно, бо всю дорогу стріляли. У Запоріжжі живуть наші рідні, ми їхали до них.

Війна закінчиться, коли росіян виженуть з нашої землі. Жалко всіх наших хлопців. Головне, аби був мир.