Коли переїхала з дітьми в інше місто не знаючи нічого, було спочатку важко, через деякий час діти почали звикати, їздили на каток, який ніколи не бачили, в дітей дуже багато емоцій було, прогулянки по місту. Знайшла роботу, а важливо те, що дітям не доводиться трястись, боятись, дуже злякані були. Зараз багато нових емоцій, вражень.

Страшно те, що приходилось з дітьми ховатись в підвал, спускалися ночувати туди, бо страшно було в хаті залишатися, паніка була та молились, щоб хата витримала. Не хотілось тікати зі свого містечка, не знаючи куди, як воно далі буде, але страшно за своїх дітей, заради них готовий на все, аби ж тільки в безпеці були. Інакше не можна.