Мені 60 років. Живу з дружиною й дітьми в Охтирці. Працюю в охороні.

Ми з дружиною мали свій будинок, розташований неподалік військової частини. 24 лютого у дружини день народження. Минулого року ми збиралися святкувати його в квартирі меншого сина. Того дня окупанти ввійшли в місто. Було чути стрілянину в районі військової частини. Нас не було вдома. 

Нам зателефонував сусід і сказав, що горить дах нашого будинку, а ще через десять хвилин – що будинку вже немає. Тоді згоріли ще два будинки, що були поруч. Сусіди втекли, сховалися в гаражах. 

У квартирі сина вилетіли вікна. Ми з дружиною, двома синами та внуком виїжджали в Полтавську область. Також забрали з собою біженку з двома дітьми, яка жила в сина. Нас вивозили брат дружини та його син. Ми збиралися поспіхом, кинули деякі речі в багажник і поїхали. Були обстріли, потрібно було проїхати російські блокпости. Нам пощастило: ми проскочили. Коли бойові дії в Охтирці закінчилися, повернулися додому. 

Живемо у сина. Свій будинок відновлюємо. Місцева влада надала нам дерев’яні бруси й металочерепицю. Червоний Хрест допоміг вставити вікна. Приїхали добровольці з Ромен, допомагають відбудовувати. 

Надіємося, що війна скоро закінчиться. Хочеться, щоб у дітей і онуків було світле майбутнє, щоб вони більше не знали війни.