Феч-Шачковська Аврора, учениця 10 класу Одеського ліцею №1 імені А.П.Бистріної

Вчитель, що надихнув на написання есе - Чернята Наталя Олександрівна

Війна.Моя історія

На самому початку хочу зауважити, що це дуже складна тема для підлітків. Тож, я розпочну розповідь про свою історію. Вночі 24 лютого моє життя поділилося на до і після, так само, як і для багатьох українців. Мене розбудила мама, і перше, що я почула, було: "Почалася війна". Ця фраза закарбувалась надто чітко. Я не могла усвідомити все, до перших вибухів, які я почула , звуки нагадували салют. Усі були приголомшені.На наступний день мого тата призвали до Збройних Сил України. Після цього я дуже часто плачу, оскільки втратила клаптик своєї душі та завжди переживаю за нього. Ми були дуже близькі, у нас були теплі стосунки, а війна різко роз'єднала нас.

Життя втратило свою яскравість. Все стало чорно-білим і дуже сумним. Після цього мені важко нормально жити, оскільки погас вогник сімейного затишку в домі, що завдає мені болю. Життя котилось, як колесо по камінчиками. Затори, порожні полиці магазинів, обстріл аеропортів, знищення "Мрії", бомбили все довколо....

Але були і маленькі радощі. Перемога на Євробаченні. Памятаю , як ми з мамою до останнього дивились і вболівали за наших. Потрібно було виходити з цього страху, мені допомогла школа. Вона давала можливість вчитися та відволікатися від війни. А потім і цю можливість забрали. Почали вимикати світло. Було темно і холодно.

Зима. Немає можливості привітати батька з Днем Народження чи Новим Роком. Немає звязку. Солідар.. Бахмут. Все навколо здавалося нереальним, віддаленим. Щовечора я вмирала, і щовечора я знов народжувалася. Не було повідомлень від нього вже більше тижня, я була дуже схвильована. І ось через декілька днів тато подзвонив і сказав, що все з ним добре , але знов зник. В той момент ніби камень з душі впав, відчула полгешення.

Тоді я почула, як він розмовляв українською. Це мене надихнуло і виявило мою зацікавленість. Після всього, що сталося, я стала поступово усвідомлювати, хто такі росіяни, поглиблювати свої знання в історії. Мене цікавило, чому українці спілкуються російською. Відповідь була досить простою і логічною.

Росіяни протягом багатьох років заважали розвитку України, не дозволяли навіть використовувати українську мову. Українці були позбавлені можливості читати, писати і навіть навчатися українською. Українська мова була під прицілом, і за неї вбивали.

Ця історія спонукала мене ще сильніше ненавидіти росіян.Завдяки поштовху батька, я відмовилася від всього, що має російський корінь, оскільки це викликало у мене огиду. Для мене було дивно, що для деяких це не є проблемою. Отже, вже протягом року я спілкуюсь українською мовою у  повсякденному житті зі своєю родиною та іншими людьми. Моя сім'я підтримала мене в цьому.

На даний момент, кожен телефонний дзвінок від тата приносить мені радість , оскільки його дуже не вистачає. Тато приїжджає відпочивати до нас раз на кожні чотири місяці.

Під час цих відпусток я відчуваю справжню родинну теплоту, мені стає дуже тепло на душі, наче дивлюся на пухнастого та солодкого сплячого котика. Це неймовірні почуття. Щиро дякую йому за все, що він робить для мене і моєї сім'ї. Цінуйте людей, які поряд з вами, допомагайте тим, хто потребує. Єднаймося. Віримо в наших захисників.Віримо в нашу незламну країну . Слава Україні !Героям Слава !