Від початку війни Степан Васильович не виїжджав з Охтирки. Від обстрілів він ховався у погребі в племінника. Іноді там доводилось і ночувати.

Я самотній, живу в Охтирці. Мені 56 років. Коли почалась війна, я не виїжджав - був тут.

24 лютого я був у Сумах зранку. Не знав, що війна почалася. Мені знайомий із Польщі зателефонував і попросив забрати з Сум онучку , а коли ми поверталися, то в Охтирці вже бої були.

Вистачало тут труднощів. Але їсти було що - давали гуманітарну допомогу. Приємно, що про нас піклувались. Адже в той час харчів ніде було взяти. Ліки мої також були в наявності. Та важче за все було пережити обстріли. Тільки-но вечір – і починають кружляти літаки й бомбити. Усі по погребах ховались. Я був у племінника. Ми там у погребі й ночували.

Я вважаю, що війна нашою перемогою закінчиться. Сподіваюсь на найкраще майбутнє - хочеться, щоб Україна процвітала.