Після двох місяці переховувань у підвалах міста Пологи Володимиру вдалося виїхати. На новому місці у нього є все необхідне для життя, в тому числі – робота. Однак, після перемоги планує повернутися додому.

Мені 35 років, жив у місті Пологи.

3 березня до нас зайшли російські військові. Ми думали, що це ненадовго, а втім, довелося два місяці ховатись по підвалах. Моя мати жила окремо, я сходив до неї в гості. Було більш-менш спокійно.

Потім окупанти почали їздити на машинах, просто зупиняти людей, стріляти з кулеметів у повітря. Розбили магазини, ходили по домівках, шукали їжу.

Ми просиділи два тижні в підвалі і вирішили піти до матері. У неї спокійніше. Сиділи також там два тижні. Якось в обід лягли відпочити – і прилітає снаряд, за метрів вісім від хати впав. Кришу зірвало, стіни рознесло. Я в ліжку спав, встаю – все розбито.

Ми вирішили повернутися туди, де жили з самого початку. Та з кожним днем ставало все гірше і гірше, тому вирішили виїхати.

Окупанти заходили в Пологи з Токмака. Зайшла їхня колона – бронетранспортери, танки – і почався бій. Бійці територіальної оборони відбивалися. Ми надіялися, що все це ненадовго. Але вони як зайшли, то всі магазини побили, «почистили» банкомати. А потім і наші люди почали займатися мародерством: все грабували, розбили. У перші місяці не було продуктів, нічого не було. Це зараз вже все є - завозять з Мелітополя.

Сенсу залишатися не було. Зникло світло, зв’язок, газ. До сьогодні нічого немає. Ми сиділи… Постійно «Гради» літали, багато будинків розбили.

Ми домовилися зі знайомими, які виїжджали, щоб вони повернулися і нас вивезли. Так і відбулось. Вони виїхали, а потім сусід повернувся по нас. Коли приїхали сюди, тут, звісно, життя – рай. Цілі магазини, продукти є, люди живуть нормальним життям - як ми жили до приходу окупантів.

Я виїхав і не шкодую, а багато людей залишилося, бо в когось – бізнес, у когось – житло, у когось – собаки. Труднощів у дорозі не було ніяких, просто зупиняли на блокпостах, роздягали, перевіряли татуювання. Ми проїхали більш-менш нормально, довелося постояти в заторі, а так – нічого. Я виїжджав через Оріхів, на той час там можна було спокійно проїхати.

Зараз працюю на «Запоріжсталі» і займаюсь розвозкою гуманітарної допомоги.

Непросто з фінансового боку. Але я завжди себе порівнюю з людьми, які залишилися там, з нашими воїнами, і розумію, що в людей є ситуації ще гірші, ніж в мене.

Думаю, десь через пів року закінчиться війна - не раніше. Я навіть не знаю, що буде в майбутньому. Потрібно буде повертатися у Пологи. Але що там залишилося? Вони багато чого побили, розікрали. Та все одно будемо повертатися додому, все будемо відбудовувати, тож наше майбутнє – це перемога, а потім – відбудова свого міста.