Мені 76 років, тільки поховала чоловіка. Живу на одну пенсію. В перший день війни чоловіку погано було, він помирав. Важко тоді було.
У нас вода була весь час, газ також. Світло вимикали, але це можна перетерпіти.
Мої родичі в Донецькій області постраждали. Жалко людей: втратили все нажите, тепер перебиваються.
Дітей жалко, що гинуть ні за що, захищають нас, стоять. Племінника поранило, він якраз там був.
Мусимо терпіти. Віримо в своїх хлопчиків, що вони нас захистять, і буде довгоочікувана перемога для нас. Мені здається що війна вже дуже довго. Те, що Бог назначив, доживаємо для дітей і онуків.