Юліана Мигдаль, 1 курс
Комунальний заклад вищої освіти «Луцький педагогічний коледж» Волинської обласної ради
Викладач, що надихнув на написання есе: Голя Галина Миколаївна 

Конкурс есе на тему «1000 днів війни. Мій шлях»

Війна – це не просто конфлікт між арміями, це боротьба за життя мільйонів, які не вибирали стати її частиною. Ось вже 1000 днів, як Україна відчуває на собі весь жах війни… Тисячі днів тому, коли перші ракети вдарили по містах України, ніхто не міг уявити, наскільки глибокими будуть ці рани. Кожен день війни додає нову сторінку до книги української трагедії, де замість слова "мир" вписані тисячі нових втрат і страждань. 24 лютого 2022 рік... На годиннику близько 4 ранку пролунали перші вибухи по території України. Для нас цей день залишається назавжди в пам'яті, як момент, коли звичайне життя раптово зруйнувалося. Перші дні війни 2022 року для мешканців Луцька, як і для більшості українців, стали моментом шоку, страху та невизначеності. Вибухи... Оголошення воєнного стану... Ракетні удари...

Мешканці Луцька і в тому числі я і моя родина почули вибухи в районі аеродрому. У перші години після перших ударів у місті почалася метушня. Люди поспішали до магазинів, аптек, банкоматів, купуючи все, що могли знайти: продукти, медикаменти, гроші.

Частина мешканців почала планувати евакуацію до більш безпечних місць, ще хтось шукав шляхи для виїзду за кордон. Багато людей почали організовувати підтримку для армії та міста. Уже в перші дні у Луцьку почали організовувати волонтерські штаби, куди люди приносили продукти, одяг, медикаменти, допомагали збирати гуманітарну допомогу для військових та переселенців. До міста почали прибувати люди з Києва, Харкова, Донецька та з інших міст. Це додало відчуття солідарності, адже кожен намагався допомогти переселенцям, надати житло або хоча 6 елементарні ресурси для життя.

Страх за близьких, особливо за тих, хто перебував у гарячих точках, змішувався з неймовірною рішучістю захищати своє місто та країну.

Чоловіки записувалися до тероборони, готуючи до можливої оборони, а жінки, діти і люди похилого віку шукали способи допомоги у волонтерських організаціях або ж переховувалися від можливої небезпеки. Навіть попри відносну віддаленість від фронту, мешканці Луцьк знали, що війна може прийти в будь-який момент, тому готувались до самого найгіршого. Згодом після перших днів війни, у Луцьку, як і в багатьох інших містах України, з'явилося відчуття нової реальності. Життя почало підлаштовуватися під умови воєнного часу. Люди звикали до звуків сирен, що попереджали про можливі ракетні удари, та до новин, які несли сумні звістки з гарячих точок країни.

Проте, попри все, страх почав поступатися місцем рішучості та готовності протистояти агресору.

Волонтерський рух у Луцьку тільки посилювався. Люди не лише допомагали продуктами і речами, але й організовували виробництво маскувальних сіток, військової амуніції, збирали кошти на дрони та іншу техніку для захисників. Місто стало важливим пунктом допомоги для армії та переселенців, які знаходили тут притулок. Громада об’єднувалася довкола спільної мети – допомогти тим, хто бореться на фронті, і підтримати тих, хто втратив усе через війну. Багато луцьких родин прихистили у своїх домівках переселенців, надаючи їм не тільки дах над головою, а й моральну підтримку. Розповіді про жахіття обстрілів, які пережили люди зі сходу та півдня країни, з’єднували українців ще сильніше, викликаючи бажання допомогти кожному, хто постраждав від війни. Попри постійні тривоги і напруженість, Луцьк продовжував жити. Діти, які втекли від війни, почали ходити до місцевих шкіл, дорослі намагалися знаходити роботу і підтримувати економіку. Місто залишалося надійним тилом, водночас усвідомлюючи, що небезпека нікуди не поділася. 

Перші дні війни у Луцьку стали символом того, як навіть у відносній тиші західної частини України страх і невизначеність швидко перетворилися на рішучість та єдність.

Місто, хоча й віддалене від безпосередніх бойових дій, відчуло весь жах війни через ракетні удари, тривоги та потік переселенців. Але разом із тим прийшло усвідомлення необхідності діяти: допомагати армії, підтримувати біженців, зміцнювати оборону. Луцьк став важливим пунктом гуманітарної та волонтерської допомоги, демонструючи неймовірну силу та співчуття своїх мешканців. Війна, що об'єднала українців у їхній боротьбі за свободу, показала, що навіть у моменти невизначеності та страху є місце для героїзму та людяності. Таким чином, досвід Луцька відображає загальну картину України: від шоку перших днів до стійкої рішучості вистояти і перемогти в цій боротьбі за незалежність.