Лисогор Дмитро, 14 років, Великокомишуваська гімназія, с.Велика Комишуваха

Есе «Один день»

Безперечно, не знайдеться людини, яка б не чула слів «мир», «щастя». Вони є загальновживаними і, здається, такими важливими. Та варто лише спробувати витлумачити їх, як виявляється, що це не дуже просто. Мені здається, що «мир» і «щастя» не можуть існувати окремо, адже щасливою людиною може бути лише та, яка живе в мирі та злагоді. А «щастя» - це:

- прокинутись ранком від постукування у вікно промінчиків яскравого сонця;

- дихати чистим повітрям після теплого літнього дощу;

- чути щебетання птахів під вікном;

- відчути легенький холодок сніжинки, що доторкнулася до тебе;

- бачити кожну зірочку на небі в ясну ніч;

- відчути поцілунок коханої людини, її дотик, кожне слово;

- насолоджуватись тим, що у нас є, а не шкодувати про те, чого у нас немає.

Я живу в прекрасній і миролюбній країні, яка ніколи не розв'язувала війни, бо її народ звик вирощувати хліб, працювати в різних галузях промисловості, співати пісень, що аж «за душу беруть». Мій народ доброзичливий, гостинний.

Мир та злагода між людьми, мир людини з Богом, зовнішня та внутрішня гармонія – таким є ідеал людської моралі українців. Ми всі з'явилися на світ одне для одного, отже, повинні бути разом, допомагаючи й турбуючись одне про одного. Так мене виховували батьки.

Тому я й гадки не мав, що колись на моїй землі буде проливатися кров, люди відчуватимуть душевний неспокій та біль, бачитимуть смерть.

Страхіття війни відчувають усі – і військові, і прості люди, що опинилися занадто близько до місця бойових дій, і ні в чому не винні діти.

Особливо страждає економіка країни. На мій погляд, виграють від воєн торговці зброєю, нечесні політики, а решта людей – програє. Життя у людини лише одне, і воно не повернеться. Ніхто не має права забирати його, бо немає більшої цінності у світі, ніж людське життя. Найбільше болить людині війна на її території. 

Нині я навчаюся в дев'ятому класі. Але дуже добре пам'ятаю початок війни, коли через наше село йшла військова техніка. Уже тоді, а це було сім років назад, я зрозумів, що їхала вона не на військові навчання.

Я пам'ятаю, як сум оселився на обличчях дорослих, усі говорили майже пошепки, очікуючи чогось несподіваного.

В пам'ять закарбувалися моменти, коли селом рухалися машини з біженцями. Люди їхали цілими сім'ями подалі від вибухів і стрілянини, залишивши роками нажите.

Особливо були налякані діти. Вони боялися гвинтокрилів в небі, ховалися під дерева, коли чули гуркіт пролітаючого літака. Чомусь і нам не хотілося розважатися, більше сиділи вдома.

Пам'ятаю, як моїх односельців викликали до військкомату, як плакали їхні рідні та близькі. Через деякий час вони повернулися, але стали зовсім іншими.

Говорять, що ті, хто побував на війні, особливо цінують мир і дуже не люблять розповідати про ті жахіття, які довелося пережити. 

Ми можемо робити багато хорошого. Але чому трапляється так, що люди починають коїти своїми руками погане: беруть в руки зброю, створюють бомби? Складається враження, що вони просто не уміють жити в мирі, що їм треба допомогти вирішити цю проблему.

І щоб зробити так, нам треба пам’ятати про усе добре, що в нас є, використовувати це у своєму житті, у своїх словах і вчинках, дарувати добро тим, хто поруч з нами.

Світ величезний. Кожен з нас є невеличкою частиною земної кулі. Якщо кожна частинка буде чистою і порядною, то і на землі все стане чистим. У світі без миру, дружби і взаєморозуміння не прожити. Це повинен розуміти кожен.

Безперечно, для мене мир значить дуже багато: це можливість жити повним життям, навчатися, працювати і не боятися за майбутнє своє та своїх близьких.

Мир на землі – це коли на ній розквітають чарівні квіти, а люди живуть спокійно, земля не здригається від вибухів, ніхто не гине у боях. Я хочу, щоб повернулися додому батьки, сини, чоловіки та брати, щоб спокій запанував у душах та серцях людей.