Ми вперше за три роки зібралися разом. Приїхала моя тітка Ніна Вікторівна і її онучка Катерина зі своїми дітьми – двома рідними та двома прийомними. 2014 року вони поїхали туди, де було безпечніше.

У всіх нас сльози навертаються на очі. Живемо в розлуці, в орендованих квартирах; усе це важко перенести. У всіх були хати, квартири…

У Катерини діти роз'їхалися, але прийомний 23-річний Славко залишився. Через артрит він прикутий до інвалідного візка. Через бойові дії та безгрошів'я у 2014 році він три місяці був без життєво важливих ліків. Таблетки були дуже дорогі. Славко розуміє, що без мами Каті він нікуди не поїде, а вона боїться за дітей.