Через війну ми втратили власне житло двічі: ми ВПО з 2015 року. Спочатку жили у Донецьку. Через сильні обстріли виїхали в Україну. Змушена була лікувати дитину у психолога, бо після обстрілу з'явилися вади мови. Дитина змінила 4 школи через переїзди. У 2018 придбали житло у Слов'янську, а вже у 2022 році знову вимушені були тікати.

Найважче було покинути власний будинок, залишитися без роботи, їхати в нікуди і починати все з початку. Жахливими були обстріли.

Через відсутність світла, газу, води ми готували на вогнищі, продукти зберігати також було ніде. Не працювали аптеки, а де і відкрилась, не було потрібних ліків, які я змушена пити постійно, дитина не могла пройти лікування очей, ніде було купити потрібні краплі і вітаміни для очей.