Валентина Михайлівна згадує про мирне життя, коли селище було густонаселеним та процвітало. З приходом війни жителям довелося стикнутися з обстрілами та залишити рідні домівки. Постраждало багато будинків і людей. Жінка дуже засмучена тим, що не може бачитись з дітьми, а обмежується лише спілкуванням по телефону. Вона мріє про мир і щоб припинилася стрілянина.
.png "Він був справжній герой")
.png "Привезли Катю додому, поховали в садку")
.png "Імена")
