Поліна та Альона Орлик | Німеччина

"Адаптація до нової школи була непростою через мовний бар’єр"

24 лютого 2025 року виповнюється третя річниця повномасштабного вторгнення Росії в Україну. Тоді війна змусила мільйони українців шукати притулку за кордоном, зокрема в Німеччині. Для родин із дітьми шкільного віку цей розрив означав не лише втрату звичного побуту, а й різке занурення в нову освітню систему.

Як родини балансують між інтеграцією в нову систему освіти та збереженням зв’язку з Україною? Проєкт Радіо Свобода «Ти як?» поспілкувався з українськими біженками, які розповіли про виклики, з якими стикаються їхні діти в умовах подвійного навчання, про інтеграцію в нове шкільне середовище та збереження української ідентичності.

«У третьому класі в Україні ми вже вивчали дроби, а тут їх тільки почали проходити у шостому», – розповідає 11-річна Альона Орлик, яка у квітні 2022 року разом із мамою Поліною приїхали до Німеччини. Зараз дівчинка навчається у шостому класі німецької гімназії у Франкфурті-на-Майні. Спочатку адаптація до нової школи була непростою через мовний бар’єр, хоча знання англійської допомагало їй у спілкуванні.

«Коли ми приїхали до Німеччини, спочатку оселилися в Тюринґії. Там був мовний клас, і наші знайомі записали доньку туди ще до нашого приїзду. Перший час у спілкуванні з іншими дітьми її рятувала англійська. Вона відвідувала цей клас приблизно пів року, а паралельно дистанційно навчалася в київській школі», – розповідає Поліна Орлик, мама дівчинки.

Українці в Німеччині

У вересні 2022 року сім’я переїхала до Франкфурта-на-Майні, і вже в жовтні Альона розпочала навчання в інтеграційному класі.

«Там була змішана група дітей з різним рівнем німецької, з різних країн, і всі – з першого по четвертий клас – були в одному інтеграційному класі. Тобто вона почала вивчати мову заново з нуля й вчила ті самі базові слова й фрази. Це трохи її демотивувало. Але згодом після оцінювання мовних знань її перевели в звичайний клас».

Увесь цей час, за словами мами, дівчинка паралельно навчалася в українській школі. Родина оформила дівчинку на сімейну форму навчання, що дозволило їй підтримувати зв’язок із українською освітою, не відвідуючи уроки щодня: «У четвертому класі вона ще щось отримувала у вигляді домашніх завдань, а потім, у п’ятому класі, нам надсилали з України тести з усіх предметів, і ми мали їх пройти й відправити у визначений термін».

З часом з’явилася можливість перезараховувати оцінки з німецької школи, але не з усіх предметів. Українську мову, літературу та історію довелося вивчати окремо, виконуючи додаткові завдання. Для родини це було компромісне рішення: дівчинка зберігає навчання в українській шклі, але водночас основний акцент залишається на німецькій освіті. Поліна пояснює, що перевантаження немає, оскільки в Німеччині домашніх завдань дають менше у порівнянні з українськими школами.

«Тут майже не задають домашніх завдань, – розповідає українка. – Донька ходить на уроки п’ять днів на тиждень, потім має достатньо часу на відпочинок і спортивні гуртки. Суботня школа займає лише один день на тиждень, а в українській школі домашка з українських предметів – це теж не щодня, максимум двічі на рік великі тести».

Для того, аби далі підтримувати зв’язок з домівкою, дівчинка відвідує українську суботню школу «Сонце в долонях». «Якщо дитину не займати, не розвивати її, не навчати рідної мови, рідної історії, рідної культури, вона втрачає багато чого в житті», – каже жінка.

Альона Орлик

Однак українка не виключає, що в майбутньому вони можуть відмовитися від сімейної форми навчання для її доньки: «Якщо чесно, наразі мотивація мінімальна. Я не планую повертатися до України найближчим часом, бо вже маю тут роботу та інші особисті причини. Якщо згодом дозволять дітям, які офіційно навчалися на сімейній формі, просто скласти ЗНО і вступити, то зберігати цю форму навчання не матиме сенсу. Але оскільки ніхто зараз не знає, як складеться життя далі, краще залишити собі можливість продовжувати освіту в Україні».