Коток Оксана Анатоліївна, вчитель, Тинненський ліцей

«1000 днів війни. Мій шлях»

Війна... Це страшне слово, яке увірвалося в наше життя,  наче хижий звір, який приносить тільки біль. Настав дуже важкий час для нашої країни і для кожного з нас. Війна внесла свої корективи в наше життя. Для мене та моєї родини це дуже важке випробовування. 1000 днів війни... З яких 820 днів мій єдиний брат в статусі безвісти зниклий. Це дуже боляче. Це нестерпно боляче...  Я до найдрібніших деталей пам’ятаю ту ніч , коли отримала цю страшну звістку. 

Найважче було підібрати слова, щоб повідомити все батькам. Пам’ятаю крик мами, сльози тата. За одну мить вони постаріли років на десять.

Кожен ранок, кожен вечір я шукаю знайомі очі серед полонених, а мама чекає на новини. Але нажаль... Це вже третя осінь без мого найкращого друга. Третій день народження без іменинника. За цей час багато чого змінилося. Маленька донечка, яка знає тата тільки з фотографій,  чітко вимовляє « тату, де ти?». Бабуся, яка пережила Другу світову війну, ледве тримається. Але вірить, що побачить свого онука.

Багато чужих людей стали рідними, а рідні – чужими. А в нашому мальовничому селі з’явилася Алея Героїв.  

Я, як і мріяла, стала першою вчителькою. Це ще те випробовування! Бо навчати дітей під час сирен дуже непросто. Але ці маленькі вогники, здатні зігріти будь-які серця. Своїми щирими посмішками вони додають мені сили. Сили на безкінечні пошуки, поїздки, дзвінки, листи... Я вірю, що все це недарма. Я знайду свого брата,  а в нашій країні настане мир. А поки що пошук триває...