Головченко Анастасія, 10 клас, Малосевастянівський ліцей Христинівської міської ради Черкаської області

Вчитель, що надихнув на написання есе - Качан Лариса Федорівна

«1000 днів війни. Мій шлях»

Я завжди думала, що погріб у нашому дворі, отой таємничий обмурований прохід у підземелля - чарівний, бо коли мама виринала з його темного з’явища, в її руках завжди були смачнючі овочі, фрукти та різноманітна консервація. Мені та моїм однокласникам завжди було цікаво, що ж знаходиться за дверима позаду школи, які так були схожі на казкову браму та ще й з велетенським замком. Коли ми підходили ближче і підсували свої маленькі носики до щілини між «брамою» та стіною, звідти йшов запах давнини та чогось іще, надзвичайно загадкового та магічного і ми фантазували, вигадуючи різноманітні містичні історії про підземелля та страшних монстрів.

У лютому 2022 року наші дитячі фантазії раптово перетворились на реальність… Задвигтіли вікна. Затріпотіло серце. Враз пропав страх перед темною пащекою  погребу у дворі.

Виявилось, що це підземелля, яке так солодко пахне мирними осінніми яблуками та безневинною родючою землею, рятує від того, що відбувається на землі та в повітрі. Точно містика…  Відкрились двері-брама позаду школи. Нічого містичного та страшного там не було. Виявляється, там можна навіть вчитись, гратись, співати пісень, гомоніти. Все так, як і в школі чи вдома, але безпечніше. Цінним матеріалом став картон. Ми збирали його в магазинах, люди приносили нам його до школи, мої коти залишились без своїх будиночків, облаштованих мною з коробок для холодильника та мікрохвильової печі. Все на окопні свічки, які ми іноді виготовляли в укритті, під школою.

До речі, такі каганці краще робити з воску, а не парафіну. Парафінові свічки можна використовувати вдома, коли довго немає світла, а Захисників хай гріє бджолиний віск та дитяча любов.

Я навчилась пекти «Шарлотку». З мирних осінніх яблук… Мама допомагала з кремом, бо на благодійний ярмарок має бути все презентабельне та апетитне, щоб вторгувати якнайбільше, адже треба зібрати кошти та придбати хоча б необхідне для наших Хлопців та Дівчат (так їх називає моя мама). З мого телефону зникли дві мобільні гри і замість них я встановила додаток «Тривога», адже в моєму селі сигналу оповіщення населення немає. Проте є дух згуртованості, волонтерства та взаємної підтримки: на вихідних, коли я прокидалась і бачила, що мами немає вдома, я знала, де вона.

В нашому домі існує правило: поки мама готує їсти не вдома, я готую їсти мамі.

Зараз мені п’ятнадцять. Я свідома, доросла людина. Я не боюсь підземелля чи відсутності світла; я знаю, як діяти в разі сигналу «Повітряної тривоги». Збираю яблука, бляшанки з-під консервованого горошку чи кукурудзи, вмію готувати та адаптуватись до різних умов навчання та мрію бути лікарем, бо в лютому  2022 року мої дитячі фантазії раптом перетворились на жахливу реальність…