Я жив у Харкові і готувався до роботи, за мною мав заїхати кум. Я подзвонив йому, щоб запитати, чи скоро він буде, але почув у трубці: "Ти що, здурів? Почалась війна!". Я не знав, що робити, куди йти. Не можу сказати, що саме з подій найбільше мене шокувало, адже окупанти зробили стільки жахливого на нашій землі. Але, мабуть, це розповіді мирних жителів, яких звільнили з-під окупації. Я не відчував таких проблем, як інші люди, хоча панувала паніка і ажіотаж у магазинах. Я завжди був обережний та запасливий.

Багато моїх родичів виїхали, дві сестри загинули під Бучею. Залишився жити з дружиною, яка не хотіла мене залишати самого. Мене надихнула зустріч наших захисників ЗСУ, які звільняли села та міста. Вражало єднання населення у вирішенні проблем.

Я продовжую працювати там, де і до початку війни. Не планую змінювати роботу.

У мене є два предмети, яким я надаю особливого значення.

Один з них - це кулон моєї померлої сестри, яка загинула під Бучею. Вона дала мені його, щоб я взяв до ремонту, але я не встиг повернути. А інший - це цвях, яким проколов колесо, коли на деякий час покинув улюблений Харків. З ним я проїхав більше 20 км, бо через затори не міг зупинитися і поміняти колесо.