Син був у відрядженні в Маріуполі. 24 лютого зранку подзвонив і каже: «Мамо, на нас напала Росія» Я думала, що він пожартував. Потім включила телевізор і побачила, що це правда. Був шок перший час, а потім пішли вибухи. Мелітополь взяли відразу. Токмак, Гуляйполе - це все поблизу нас. Спочатку був шок, потім ми вже звикли до цього. 

Двоє моїх дітей жили в Мелітополі. Те, що вони розповідають, - просто тихий жах. Кажуть, там бахкало, стріляло. Вони з п’ятого поверху бігли, в них горіла хата - як у кіно. 

У нас в Запоріжжі також обстріли були. Два рази бахнуло так, що і стіни тряслись. Цей жах у голові не вкладається.

У мене двоє своїх дорослих дітей і вісім дітей під опікою. Нам допомагала гуманітаркою соціальна служба, допомагала школа, допомагали віруючі. У нас був дуже хороший спонсор, але він зараз виїхав з України. Нічого страшного, проживемо. Головне, щоб мир був, щоб всі були вдома. Я вже два роки чекаю сина з полону.

Приємно, що люди піклуються, служби питають, які у нас потреби. Зараз моя десятирічна дитина з ВПО їде в Київ на лікування. Приємно, що хвилюється благодійний фонд.

Аби швидше все закінчилось. Запоріжжя ми любимо і нікуди не збираємось звідси виїжджати, це наше земля. Куди ми поїдемо і кому ми потрібні?  Будемо дуже радіти, якщо скажуть, що війна закінчилась, і всі хлопці повернуться додому. Але, на жаль, не всі… А буде мир - то буде і майбутнє.