Інна Іванівна з чоловіком виїхала з окупованої Федорівки, адже залишатись було небезпечно

Про початок війни ми дізнались 24 лютого о п'ятій ранку від знайомого з Мелітополя. Далі ми швидко включили телевізор, і там сказали, що війна. Хоча не вірилось до останнього, я думала, що це якась брехня. Федорівку, де ми мешкали, окупували росіяни. Ми виїхали звідти 15 квітня, і переїхали до двоюрідного брата чоловіка в Запоріжжя, адже його жінка поїхала у Німеччину до своєї дочки.

У Федорівці стало дуже важко жити, неможливо ні спати, ні чогось робити. Сидиш тільки у хаті, або в погребі, коли касетні бомби прилітають. Росіяни навколо розташували свою техніку і стріляли у різні сторони.

На город, бувало, тільки вийдеш - росіяни починають стріляти.

У нас не було світла три тижні, також не було води. Потім світло дали, але жити все одно було неможливо. Роботи не було ніякої.

Ми вихали швидко, адже Оріхів тоді ще не бомбили. Нас перевіряли на кожному блокпості. Ми виїхали тільки з чоловіком, його батьки й брат залишились в окупації, але сестра теж виїхала. Зараз з окупації дуже важко дістатись до Запоріжжя. Люди попадають в дорозі під обстріли.

Мене шокувало, коли росіяни почали обстрілювати касетними снарядами будинки. Люди постраждали, вікна вилетіли.

Я думаю, що війна буде довго, можливо до кінця року. Дуже хочеться, що вона якнайшвидше закінчилася, бо хочеться додому.