Олена з хлопцем покинули Барвінкове, коли вибухи почали лунати щоразу ближче. Наразі вони планують повертатись додому, адже українські військові відігнали росіян

До початку війни ми жили, як звичайні люди, адже ми не з багатої сім'ї. Я ходила на роботу, але почалась війна, і мене звільнили. Ми живемо в Барвінковому, але коли почались бойові дії, то ми виїхали з міста. Зараз орендуємо квартиру.

Для мене війна почалась з прильотів. Спочатку був один, а наступного дня – ще два.

Нас війна сильно не зачепила відразу, але потім стрілянина була все ближче і ближче.

На новому місці було важко знайти роботу, щоб хоч якісь гроші були. Бо потрібно ж платити за квартиру, і за комунальні послуги, і продукти купити. Наразі мій хлопець підробляє, а я не можу знайти роботу.

З собою ми забрали двох собак. Спочатку ми відвезли їх мамі, але потім, коли забирали її, забрали й собак. У нас ще була корова, але її довелось продати.

Гуманітарну допомогу отримуємо, але нам вже три місяці не видали гроші, як внутрішньо переміщеним людям.

На щастя, я спілкуюсь з усіма родичами. Ми не сваримось, зідзвонюємось, коли є можливість.

Мені дуже хочеться додому, і щоб була робота. Не знаю, коли закінчиться війна. Нещодавно дзвонили знайомі з Барвінкового, казали, що там зараз більш-менш тихо. Якщо там буде так і надалі, то ми ще тут побудемо максимум місяць, і повернемось. Для хлопця там робота є, адже він працював на залізниці. Також там планують відкривати магазин, де я до війни працювала, тому для мене, можливо, теж робота буде.