Саранчук Дар'я, 11 клас
Боровківський ліцей Верзньодніпровської міської ради
Вчитель, що надихнув на написання есе: Вовк Алла Анатоліївна

Війна. Моя історія

Дорога в невідомість.

Війна -це страшна мука, велика втрата та пролита на Землю кров. Війна забирає душі людей, руйнує все життя, всі куточки міст, сіл, областей.

За день до війни ми жили спокійно, збиралися до школи. Увечері 22 лютого мама дивилася новини і сказала, що буде війна, але ніхто в це не вірив і не міг подумати, що це може статися.

24 лютого — день, коли почалося вторгнення російських військ в Україну. Нам зателефонували і сказали, що почалась війна: чути вибухи, скрізь гудуть сирени, збираються тривожні валізки. Мабуть, вперше в житті я усвідомила, що це не жарти-це війна.

Перші дії були - це зв'язок з рідними, особливо з братом. Коли телефонувала йому- тремтіли руки, тремтіли ноги, котились сльози, як річка. Було дуже страшно. Ми зібрали тривожні валізки і запаслися їжею на випадок перебування в бомбосховищі. Минув день. Батьки прийняли рішення виїжджати до Польщі.

Чотири дні- і все було марно: ми не змогли виїхати, бо не було квитків на потяг. Мама купила білети на автобус, який вирушав на Польщу з міста Дніпро. Але приїхавши на автовокзал, ми дізнаємось, що автобуси відмінили. Нам знову довелося повернутися додому .

Що робити далі?

Знову вокзал, штовханина, плач, сльози, невідомість. Нам пощастило: ми сіли в потяг. Дорога була дуже важкою і довгою. Стояли годинами в полях, чули вибухи. В ті моменти я зрозуміла, що таке страх. Страх був величезний, бо не знаєш: будеш жити чи ні. У душі - сильний біль.

Цей день залишиться в пам’яті. Боляче було прощатися з рідними та покидати свою країну, в якій прожила пів життя, провела дитинство. Війна зруйнувала все. Зламала плани та перевернула увесь всесвіт у середині.

Після виїзду за кордон життя змінилося. Дуже сумую за рідними, за домашніми улюбленцями, за близькими людьми. Але війна навчила мене цінувати, любити і ніколи не забувати.