"Бомба влучила в наш будинок, нас поклало на підлогу…"

Фото дівчини, яка сидить на столі над прірвою у розбомбленій квартирі з панорамним видом на Чернігів – навесні 2022 року за лічені години стало вірусним. На знімку - Олександра Бережна. В її будинок 3 березня влучила бомба. В момент «прильоту» дівчина та її хлопець були в епіцентрі вибуху. Вони дивом лишилися неушкоджені… 

З дитинства захоплювалася фотографією. Дуже подобалось фіксувати моменти життя, і таке хобі переросло трішки в роботу. Придбала камеру і зараз займаюсь цим професійно.

В той день ми знаходилися в будинку, ми вже ночували в підвалі, тому що 18-й поверх – останній. Я небезпечно себе там почувала, і нас пустили наші друзі собі в квартиру на 13-му поверсі. У цей день зранку ми пішли, щоб приготувати поїсти, привести себе до порядку. Прийшов власник цієї квартири приготувати каву для тероборони.

Ми у вікні побачили літак, почули вибух. Не дуже пам’ятаю цей момент, тому що нас одразу всіх поклало на підлогу. Було багато пилу.

Слава Богу, всі вижили, тому що всі двері повилітали. Плюс-мінус метр – було б усе трагічніше. Слава Богу, всі живі. В нашому будинку були тільки трішки поранені обломками склом, а Слава Богу, загиблих не було, в сусідньому –було багато загиблих. Напевно, нас врятувало те, що будинок був новий і він виявився достатньо міцним, тому так все і склалося. Приліт був 3 березня, а виїжджали ми з Чернігова, напевно, 8 березня.

Ми йшли пішки з Чернігова до села Анисова, поблизу Чернігова, і потім там нас волонтери довозили до ще одного міста, не пам’ятаю його назву. Потім нас переправляли через річку, тому що це був самий безпечний шлях додому.

Ми приїхали в Чернігів, у свій будинок, щоб забрати речі (я з моїм молодим чоловіком). Ми перший раз піднялись на наш поверх, на 17-й і одразу побачили цей панорамний вид, так скажемо, бо не було дверей. Ця квартира була сусідів напроти, і ми зайшли. І я одразу побачила цей стіл і одразу зрозуміла, що хочу зробити цю фотографію. Одразу намалювала все собі в голові і буквально за хвилинку я швиденько сіла, бо було страшно сидіти над обривом. За хвилинку зробили і пішли по справах.

Якщо чесно, то на адреналіні я навіть на думку не спадало, що це небезпечно. Вже потім, коли я дивилась фотографію, напевно, вже туди зараз я б не сіла, а на емоціях якось не відчувається того страху. Я ввечері, коли ми вже приїхали додому, переглядала фотографії, тому що там я навіть не дивилась. І вже побачила цю фотографію, відразу відредагувала її. Мені здається, що ця фотографія стала такою поширеною, тому що там був дуже такий підходящий підпис

«Кожен з нас з середини виглядає приблизно ось так»

Мені здається, що це ідеальна фраза для цієї фотографії. І насправді, кожен з нас виглядає так, всім боляче. І в одну мить пабліки підхопили цю фотографію і вона розлетілась, навіть не очікувала такого великого… такої великої уваги до цієї фотографії.

Момент, коли в наш будинок потрапила бомба, я за фільмувала його на телефон, тобто одразу після вибуху я взяла в руки телефон і знімала. Насправді, це відео дуже нам допомогло, тому що це прямий доказ злочину проти мирних людей, і це відео дуже багато органів у нас запросило.

Зараз я мешкаю зі своїм хлопцем і собакою у батьків своїх, в області Чернігівській, за 70 кілометрів від Чернігова. Також тут на даний момент все тихо-мирно, але російські війська також сюди приїздили. Сусідні міста були окуповані, а ми не були окуповані, нас річка спасла, так скажемо, тому що вони не змогли сюди заїхати.

Я вдячна Богу, не знаю кому, всім вдячна, що так склалось і зараз насправді життя цінується по-іншому трошки.

Проблеми, які були раніше, зараз дрібничка просто, вже трошки по-іншому думаємо. Звісно, хочеться повернутися до свого міста. Хочеться скоріше перемоги для України, щоб можна було зі спокійною душею повертатися, тому що поки морально складно це зробити. А поки живемо, стараємося налагодити життя онлайн, працювати. І цінуємо його як ніколи.