У 2015 році розбомбили наш будинок, довелося його капітально відновлювати. Ми тоді переїхали до Курахового. Відремонтували дім, повернулися додому. Донька садила на подвір'ї квіти. Такі гарні спогади були. 

У другий день повномасштабного вторгнення донька пішла у центр скупитися і почалося бомбардування. Я злякалася, впала і зламала шийку стегна, мені робили операцію. До того ж у мене стався інсульт. Все до купи. У мене атеросклероз, не можу сама ходити, падаю, можу пересуватися тільки за допомогою доньки. Все це дуже впливає на нерви.

Ми сіли в машину і виїхали відразу у Курахове. Тиждень там пожили. Будинок наш розбили у Мар'їнці: вікна, двері - усе було розбите, уже повертатися було нікуди. Попелище, більше нічого немає: ні стін, нічого. Зараз ми у Жовтих Водах із сином. Він приїхав у Курахове зі свого села, і ми переїхали сюди. 

У Мар'їнці нам видавали гуманітарну допомогу від Фонду Ріната Ахметова. Тоді почала працювати донька у центрі зайнятості, отримувала зарплату. 

Синове село окупували "днрівці", треба було виїжджати. А він був головою села, залишатися було неможливо. Він тиждень возив у села хліб людям, а коли вже села окупували, він не міг туди повернутися. Його будинок теж розбили, і у внучки. Його машина і онуччина залишилися там. Своє життя тільки зберегли і все. Ми всі разом виїхали сюди. 

Усе нажите добро залишилося вдома, нічого не забрали. Я як була у халаті і в хустинці, так і виїхала. 

Ми їхали в невідомість. Просто подалі від обстрілів і бомбардувань. Мені було важко витримати таку довгу дорогу. Але нічого пережила.