Про початок війни Наталія дізналася від сина-військового, але з Охтирки не виїхала. Просто переїхала в інший будинок, віддалений від стратегічних об’єктів. Місто суттєво постраждало від російських обстрілів. Однак Наталія продовжує в ньому жити і працювати

Я живу в місті Охтирка. Мій син – військовий, випускник Харківського танкового інституту. Він зателефонував мені 24 лютого о шостій ранку і сказав: «Мамо, почалася війна. Збирай документи, дітей і виїжджай, тому що поряд із вами стратегічний об’єкт – залізничний вокзал». Відразу приїхали військові на вокзал і сказали не з’являтися там. Потім і його, і нафтобазу, і міську раду розбили. Бомбили місто і вночі, і вдень. Бувало, що я на роботі ночувала, тому що дуже страшно було. 

Найстрашніше, коли гинуть люди. А без комунікацій і всього іншого прожити можна, якби тільки не бомбили.

В аптеках ліки були, якось ми обходилися, інколи позичали одне в одного. 

Зараз з донькою й онучкою живемо в Охтирці, але не у своєму будинку. А син знаходиться в гарячих точках. Я працюю в будинку-інтернаті для інвалідів. Надіюся, що війна скоро закінчиться.