В перший день війни була паніка, стрес, сльози. Треба було кудись бігти, ховатися, збиратися. Дуже-дуже погані спогади. 

Було дуже важко: не було хліба, води. Я побачила здалеку, що привезли хліб до магазину - взяла собі і сусідці, ми його поділили.

Ніколи не думала, що таке може статися, що можна залишитись без домівки, і залишити дитину без майбутнього.

Наразі ми в Києві, бо столиця України, мабуть, сама захищена. Але в Києві також було страшне: прилітало, були руйнації.

Певні психологічні проблеми у мене залишились: коли гучно, то паніка, руки трусяться.

Хочу, щоб війна закінчилася, і повернутися в Маріуполь. Щоб Україна була цілісна, море було наше. На жаль, не буде тих людей, які загинули, їх не піднімеш… Але вірю, що Україна буде. Хлопці нас захищають, дай Бог їм сил все подолати.