Війна застала мою родину як і всіх зненацька, дочка вчилася і проживала в Харкові, 
чоловік працював у Ворзелі, а я і син у Бахмуті, чоловік перестав виходити на зв'язок 28 лютого і 
був в окупації місяць, потім всі потихеньку з великими труднощами повернулися до Бахмута. 
7 квітня ми евакуювалися до Дніпра.
У шоці була, коли зник чоловік, а потім і втрата житла.
З гуманітарною катастрофою зіткнулася - житла немає, грошей, і життя, як і всі почали з нуля.
З родиною намагаємося жити поряд, усі залишилися в Україні, 
страшно втратити один одного.

Зараз я не працюю , пенсіонерка.

Всі предмети, що поруч біля мене нагадують про життя до війни і я дуже дбайливо до них ставлюся, ниточка з мирним життям.