Мені 43 роки. У мене є дружина, повнолітня донька і десятирічний син. Ми жили в селі Скельки Запорізької області.

24 лютого зателефонував брат з Миколаєва і сказав, що почалася війна. У нас тоді ще не було вибухів, а його місто бомбили.

Ми три місяці не бачили російських військових. Вони знаходилися неподалік: у Василівці, Дніпрорудному, але не заїжджали до нас.

А коли зайшли з автоматами та стали говорити про «референдум», ми кинули все, що нажили за двадцять років, і виїхали.

Було складно проїхати перший російський блокпост: окупанти перевіряли все до кишень.

До війни я не працював через інвалідність. Дружина працювала. У Запоріжжі також знайшла роботу.

Сподіваємось, що скоро повернемося додому. Хочеться жити під мирним небом.