Мені 60 років. У мене є чоловік і син. У чоловіка інвалідність, а син зараз намагається оформити групу. Ми жили в Оріхові. 24 лютого були у сестри, збиралися святкувати ювілей її чоловіка. Однак нам так і не вдалося цього зробити, бо того дня почалася війна.  

В Оріхові неможливо було залишатися без світла, газу, води. У наш двір влучив снаряд – дах будинку побитий. Сусіди виїжджали і забрали нас з собою.  Зараз ми живемо в Запоріжжі. Нам виділили кімнату в гуртожитку, але мій чоловік – сердечник, потребує догляду. Через це довелося винайняти квартиру.

Ми зіштовхнулися з фінансовими труднощами. Чоловік не працює через інвалідність. Син також без роботи. Я пенсійного віку, але мені не вистачає стажу, щоб отримувати пенсію, а підприємство, на якому працювала, зупинило роботу.

Нещодавно здала аналізи – виявилося, що у мене цукровий діабет. Ми отримуємо грошову допомогу від держави, але нам її ледь вистачає на оплату квартири й ліки.

Мама з братом і сестра зі своїм чоловіком живуть у Копанях. Це окупована територія. З ними уже три місяці немає зв’язку. Ще одна сестра виїхала до родичів у Житомир.

Я сподіваюся, що війна скоро закінчиться. Не знаю, як ми будемо жити в Оріхові, чи вдасться нам все відбудувати. Та головне, щоб настав мир.