Наталя Володимирівна не може передати словами, як їй було страшно під час обстрілу. Два роки вікна у її будинку були забиті картоном. Добре, що благодійні фонди прийшли до селища та поставили нові.

Як стріляти почали, я в кутку сиділа і просила: «Господи, відведи та заступи!». Воно летить через мене, сиджу і думаю: впаде на мій будинок чи ні? Це дуже страшно. Навіть сьогодні вибухнуло на полі з таким тріском, я аж злякалася.

Обстріли – це не передати, як важко та страшно. Міна впала у дворі у сусіда, у нього вилетіли шибки і в мене вікна, які на город виходять, всі посипалися. Я їх картоном забила і так два роки прожила, а потім Червоний Хрест поміняв на нові, пластикові.

У селищі три місяці не було води і світла, нам давали свічки від благодійних фондів, ми ділилися свічками. Отримували продукти від Фонду Ріната Ахметова, дякую йому та всім, хто займався цією благородною справою.

Мрію, щоб війна закінчилася, і я побачила рідного брата, він у Макіївці живе. П'ять років не бачилися, у мене душа болить.