Рогова Тетяна, учениця Степненського ЗЗСО Вугледарської міської ради

Яку значну подію ви запам’ятали у своєму житті? Мабуть, щось із розділу про яскраві зустрічі чи несподівані подарунки. Це ж так приємно й радісно, тому чому б не залишите цю подію в пам’яті? Я теж так вважаю, але є ще й погані несподіванки. Про них я й хотіла розповісти.

Ми всі вивчаємо історію, тому знаємо багато подій, які пережила земля, якою ми ходимо. Скільки разів вона ділилася, чи скільки разів брати були змушена воювати один проти одного? Безліч! Вся багата історія нашої країни супроводжується боротьбою за свої права та незалежність

І тільки для наших людей настав мир, як ситуація повторилася. Ми знов повинні воювати за свої права та незалежність. З початку війни пройшло вже приблизно 7 років, і хоча зараз вже не таке кровопролиття, я ще пам’ятаю той час, коли прокидалась від кожного вибуху, чи здригувала уві сні.

Згадую, як ця війна почалася для мене. Та подія чітко виразилася в моїй голові й, мабуть, я її вже ніколи не забуду. Це був один з тих днів, коли ще жахи війни до мене не дійшли, тому я весь час розважалася. Мені було десь 9-10 років. Увечері ми проглядали якийсь фільм, коли на вулиці почалися гучні вибухи. Ми з сестрами тоді дуже злякалася, тому всю ніч так і не змогли заснути, хоча все вже вспокоїлось.

У моїй уяві було враження, що все руйнуються, як картковий будиночок, пташки замовкають, а квітки в’януть. Це була лише багата фантазія дитини.

Як я була тоді налякана! Хоча сьогодні розумію, що могло статися все набагато гірше. Пам’ятаю, як після цього ми знайшли одну з куль біля вікна нашої кімнати. Розуміння того, що на кожному кроці може бути небезпека, дуже нервувало. Тільки тепер я розуміла, коли тато розповідав, як вони гралися у «войнушку». Тільки ми в неї не гралися, ми в ній живемо.

І хоча я була маленькою, вже була достатньо розумною, щоб зрозуміти, що так, як було раніше, більше не буде. Мої страхи виявилися обґрунтованими, незабаром у нас поселилося багато військових, які хоробро відстоюють наші землі.

Ці люди зробили великий внесок в історію України й ми обов’язково повинні пам’ятати це. Також не можна забувати про тих, хто поклав за нашу свободу свої «тіло й душу». Досі я не можу собі уявити , які емоції пережили їх батьки, чи кохані, а може, вже і діти.

Переконана , кожен погодиться зі мною, що війна це найгірше, що може трапитись, бо з нею приходить смерть, голод, холод та інше. Але, якщо так вважає кожен, то чому це повторюється кожного разу...?