Мені 39 років. Я живу в місті Охтирка Сумської області з батьками і чотирнадцятирічною донькою. Працюю у сільському господарстві.

Були проблеми з продуктами й ліками. Рятувало те, що в інших містах більш-менш працювали аптеки та магазини. Я ледь не щодня їздив по ліки для батьків. 

Були авіаобстріли. Я бачив убитих. Брав участь у розбиранні завалів. Діставав і цивільних, і солдатів.

Я намагаюся контролювати свої емоції, незалежно від ситуації. Бо чудово розумію: якщо панікуватиму, то це негативно позначиться на моєму здоров’ї. А мені не можна втрачати здоров’я, бо маю піклуватися про батьків-інвалідів і доньку.

Думаю, що в найближчі три місяці війна закінчиться. Вірю у хороше майбутнє.