Мені 33 роки. Я сама виховую двох дітей. Жила у Пологівському районі. Про початок війни я дізналася від тітки, яка зателефонувала мені вранці 24 лютого. Потім я побачила, як через наше село йшла велика колона російської техніки. Було дуже страшно.

Найскладніше було сидіти без грошей. Продукти коштували дуже дорого. Води й інтернету не було більше місяця. Зв’язок – тільки російський.

Спочатку я поїхала з братом в Запоріжжя, щоб оформити допомогу на дітей. Збиралися повернутися через три дні, а затрималися на місяць. Потім приїхали додому. Я забрала дітей. Мені пощастило, що їхав хлопець із Мелітополя, якому були потрібні пасажири. Він довіз нас до Запоріжжя. Домашніх тварин я залишила сусідці.

Діти навчаються. Я працюю. Сподіваюсь, що війна скоро закінчиться і ми поїдемо додому.