У моєму місті почалася війна, і ось вона йде вже чотири роки. На жаль, ніхто не знає, коли це все закінчиться, і ми почнемо жити мирно й добре.

Склалося так, що в день, коли в мене був день народження, почалося сильне бомбардування. І я провела свій день варення в підвалі. Я сиділа, і було прикро…

Я довго думала, чому це сталося саме цього дня, саме в мій день народження? Чому життя таке несправедливе? Я довго плакала і не могла зрозуміти, чому саме зі мною так сталося.

Невже приємно сидіти в підвалі, плакати, не розуміти, що діється і що буде завтра? Коли ти боїшся вчинити будь-яку дію і що-небудь сказати?

Що таке мир? Ну, особисто для мене, це коли ти не замислюєшся, а що буде завтра, чи будеш ти сидіти в підвалі. Просто живеш звичайним простим життям. Гуляєш з друзями, веселишся, їси, посміхаєшся і смієшся. Твої очі наповнені добротою та сміхом.

Коли закінчиться війна, я хочу поїхати до Києва чи Харкова і продовжити там свою кар'єру.

Коли я стану дорослою, я хочу вчити дітей танців. Я дуже люблю бальні танці, і займаюся вже п'ять років. Кінець війни – це можливість їздити різними містами та країнами, брати участь у різних турнірах і змаганнях. Дуже хочу кінця війни, щоб усе стало доступним. Я сподіваюся, що дуже скоро настане біла смуга – і все буде добре.