Прокинулася – 5.30. Ще так рано, можна було поспати, але якийсь незрозумілий стан тривоги не дає спокою. За звичкою пішла на кухню – поставити чайник [закип'ятити воду]. Отямилася від незрозумілих поштовхів. Відразу побігла будити дитину.

Перші відчуття якоїсь безпорадності та дикого страху. Почала збирати речі. Дитина почула дивний звук, я закричала, швидко взявши сина за руку, закинула його у ванну. Пролунав сильний вибух – бомба впала навпроти мого вікна! У спальні сина вилетіли вікна.

Узявши паспорт і свідоцтво дитини, я швидко побігла в кінець селища до своєї мами в надії, що там буде спокійно і що все це просто мій страшний сон.