В перший день війни снаряд влучив у місцеву лікарню, де загинуло три людини. Я не знала, куди бігти, де ховатися. З донькою сиділа в підвалі, бо обстріли у місті не припинялись. Коли літали літаки й бомбили, будинок трусило, а ми сиділи і боялися, що нас завалить. У дитини почалася паніка, і я вирішила виїжджати.

Евакуювались власною автівкою. Це був великий ризик. Їхали на дуже великій швидкості.

Приїхали до рідних у Полтавську область - так тут і залишились. Я сподіваюсь, що росіяни зарозуміюсь, що вони коять з нашою державою. Нам дуже тяжко. Я бачу власне майбутнє у рідному місті. Хочу повернути минуле життя.