Сім’я з Попасної виїхала під обстрілами на свій страх і ризик. Але знайти достойне житло за адекватні гроші виявилось нелегкою справою

Мені 57 років, я Попасної. Будували будинок 21 рік, працювали, а зараз залишились без нічого. У 2014 році син навчався в медичному в Луганську, і ми не могли рік його звідти вивезти. Коли вивезли, він при зрості 180 см важив близько 40 кілограм, тому що не було що їсти. 

У 2022 році ми сиділи в підвалі, у нас не було їжі. Онучці 12 лютого виповнилось два роки. Для дитини не було ні памперсів, ні молока, ні води. Ми топили сніг. Насилу звідти викарабкались. Автомобіль там залишився. Під сильними бомбуваннями виїхали. В Бахмуті найняли квартиру за 9 тисяч - ціни там були космічні. П’ять днів пожили й поїхали далі, тому що потрібно було дітей до тями привести: онучку малу і онука. Зараз ми у Жовтих Водах. З хати нічого не забрали, спасались так.

Коли авіація робила круг, то зачіпала багацько машин. Було дуже багато постраждалих людей на дорозі. Собак розстріляли. Собаки в нас дуже добрі були. 

На той час син був у Харкові також під бомбуванням. Потім його знайшли в лікарні в Мерефі. Забита була грудина, відійшла сітчатка двох очей. Чотири рази робили операцію на очах. Росіяни горе велике принесли нам всім. 

Я після інсульту, чоловік онкохворий. Стали оформляти тут групу, а всі документи вдома залишились. У нас не було грошей, а потрібно робити МРТ, бо у чоловіка пухлина головного мозку. Не знаю, як далі жити, і взагалі - що робити. Думали: ну, місяць, два, три, чотири… 

Коли приїхали, знайшли квартиру двокімнатну, але там одне ліжко було. Діти - на ліжку, а ми всі на підлозі спали, як покидьки суспільства. Ніхто нам не допомагав.

Я знала, що живу в країні, яка повинна мене захистити по конституції, не просто так. На це є дипломати, депутати, президент, гаранти якісь. Нехай війна хоч зараз завершиться, і ми підемо додому пішки, тому що у нас немає нічого. Людей покинули напризволяще. Дві тисячі дати допомоги, муку, вермішель, рис і олію. І як мені жити, як цукерку хоч якусь купити дитині? А ліки як купувати?

Миру мені хочеться, щоб зупинилось це безумство, ця бойня. Скільки ще матерів будуть плакати за своїми дітьми? Це не вартувало того, щоб всіх людей у м’ясорубку кинути.