До війни Сніжана почувалася щасливою мамою, а після 24 лютого її охопив страх за дітей, за себе і майбутнє.  

Моє життя до війни було тихим і спокійним. Я насолоджувалась декретом, виховувала двох синів, одному з яких на той момент був лише місяць. Коли о сьомій ранку зателефонували рідні і повідомили, що Київ бомблять, все обірвалось, почалась тривога, паніка, страх за дітей.

Жах почався, коли почали лунати сирени, і нам з дітками довелося бігти в укриття. Діти плакали від переляку. Неподалік від нашого селища гриміли вибухи. Було дуже страшно.

Ми нікуди не переїздили, залишилися вдома. Гуманітарну допомогу отримали лише один раз за весь час. Це були продукти харчування, дуже дякуємо за них.