Анохіна Софія, 14 років, 9-Б клас, Академічний ліцей "Інтелект"

Вчитель, що надихнув на написання єсе: Матвієнко Алла Олексіївна

Конкурс єсе "Війна в долі моєї родини"

Ніч була тиха. А на світанку підступно прийшла війна. Страху не було, тільки неймовірний шок. Емоції змішалися, а я лежала в ліжку пів години, доки нутрощі не закрутило від страху. Два тижні пройшли в неймовірній мішанині: здригалася від шурхоту, спала під вибухи, перевіряла новини серед ночі... Як ритуал, кожні пів години я підходила до комп'ютера, спостерігаючи, як лінія фронту котиться на нас, потворно прогнозуючи стерти місто в попіл, додати ще одну рану, яку будуть носити навіть наші правнуки. Над Гостомелем летіла орда гвинтокрилів, а перед вікном –винищувач, я ж стояла і не могла відвести погляд від неба, що в такий жорстокий час було кольору невинних дитячих очей.

А далі наступні шість неймовірно довгих місяці я перебувала в Європі, тій, що так оспівується як ідеал сучасного життя. Першою була Італія, далі Франція, Нідерланди, Швейцарія, знову Франція, і цей ланцюжок не скінчався. Мені почало здаватися, ніби ми їздимо по колу і не зупинимося вже ніколи… Дні плавно перетікали в тижні, а тижні - в місяці, і цьому не було ні кінця ні краю. Було важко, проте події одного з днів завдали мені найбільшого болю. 25 травня ми з мамою та братом їхали по документи в Амстердам. У мами з'явилися сльози на очах, потекли по щоках, вона панічно, тремтячими пальцями, набирала номер за номером, в надії отримати відповідь. Через кілька хвилин напруженого мовчання я наважилася спитати, що відбулося. Отримала відповідь: "Бабуся втратила будинок. Ракета впала за 50 метрів, знесло дах, повибивало вікна, потріскалися стіни."

– А бабуся?

– Жива.

Я думала, що стане легше від впевненості в бабусиній безпеці, проте ні. Будинок був зруйнований вщент, а це була частинка мого щасливого життя, шматочок миру, позитиву і щастя, мої спогади, що пов'язували з дитинством, з минулим. А зараз це все зруйновано, перетворено на попіл, що кружляє в повітрі та не дає дихати, жити вільно, мріяти, почуватися в безпеці.

Колись я почула неймовірні слова, хоча вже й не пам'ятаю хто їх сказав: "Жодна війна не коштує витрачених на неї життів. Особливо якщо вона потрібна не тим ,хто воює, а тому ,хто віддає накази. Хто зі спини закатованих дітей, вбитих жінок говорить про свою велич та правду, що купається в брехні".

Я думаю, що кожному з нас потрібно пам'ятати, що за все, що відбувається, є своя ціна, і що тільки в нашій єдності є сила! А за те, щоб ми жили та мали майбутнє, хтось віддав своє життя…