У сім'ї було троє дітей, мати виховувала нас одна, бо батько пішов воювати на фронт. Я у сім'ї наймолодша дитина. Навчався в гірничому училищі, після чого пішов працювати на шахту. Усе своє свідоме життя пропрацював на шахті ім. Абакумова.

Одружився з прекрасною жінкою, ми вже разом з нею понад сорок років. Виховали двох прекрасних дітей, сина й дочку, допомогли їм підняти на ноги трьох чарівних онучок, а Бог дає нам сили допомогти у вихованні правнучок.

 Жили ми прекрасно, поки одного разу до нашого міста не прийшла війна. За ці важкі роки, що тривають бойові дії, ми витратили багато сил, часу та грошей, щоб вижити.

До нас у двір прилітали снаряди, до сусідів також прилітали. Нам, людям похилого віку дуже важко виживати в таких ситуаціях. В один з обстрілів міста наш будинок став майже непридатний для житла.

Син був змушений забрати нас до себе. Звичайно, нам було дуже важко, усі фінанси йшли на оплату комунальних послуг, закупівлю вугілля та дров на зиму.

Але біда одна не приходить, син і невістка залишилися без засобів до існування, бо немає роботи, і ми всі жили на нашу пенсію. Але наприкінці 2016 року снаряд влучив і до сина в будинок. Тому тепер ми змушені жити в орендованій квартирі.

Щиро дякуємо й низький уклін особисто Рінату Ахметову і його Фонду «Допоможемо» за ту допомогу, яку вони надають нам і людям, котрі опинилися в таких важких ситуаціях, що не забувають про нас, людей похилого віку, інвалідів.

Дай Боже всім здоров'я та мирного неба над головою.