У мирний час я просто нічого не потребував. Я народився в місті Ясинувата. Сім'я в мене вийшла нещаслива. Мама пила та курила, тата я зовсім не бачив. Оскільки мами майже не було вдома, ми з братом були одні. Я докладно не пам'ятаю, що сталося, але потім, як я дізнався, маму позбавили батьківських прав. Мені тоді було приблизно шість років.

Мене з братом і сестрою забрали в нову сім'ю. Батьки були щирими вірянами, і я швидко відчув захист Бога і забув усе. Мирно, без жодних страхів я прожив два роки.

У цій війні найбільше я боюся втратити свою сім'ю

Коли почалася війна, я сильно так не боявся, у душі було тепло та турбота батьків. Коли я приїхав додому, війна тільки починалася. Завжди було чути постріли та вибухи.

Пам'ятаю, як на горі Карачун знесли вежу. На телеканалах розповідали про жертви, плач матерів, дітей і літніх людей. І тоді я згадав своє дитинство, усі страхи повернулися до мене знову. Я почав боятися за сім'ю, що я знову можу їх втратити.

Напруження тільки збільшувалося, я намагався заспокоїти себе, але майже нічого не виходило.

Добре, що війна почала потроху стихати. Я хочу, щоб нарешті закінчилася війна, щоб моя сім'я спокійно могла спати ночами. Щоб діти могли спокійно вступити до інституту без проблем, літнім людям давали нормальні пенсії, нормальні зарплати дорослим.

Мир – це можливість здійснити всі свої мрії та задуми.