Раніше я проживала в Дніпродзержинську (Кам'янське) Дніпропетровської області, в селище приїхала після закінчення інституту. Чоловіка вже немає, в даний час залишилася одна. Дочка з онуком на початку поїхали на мою батьківщину, а потім їм довелося виїхати на заробітки.

До війни було насичене життя, я займалася громадською роботою і завжди перебувала серед людей. Я була дуже товариська, а зараз весь час плачу.

У 2014 році я поховала маму, ми з чоловіком їхали додому, а скрізь вже стояли блокпости. Потім почалися обстріли. Ми живемо в такому місці, що все видно, поруч знаходиться Горлівка. У нас весь час тремтять вікна і двері.

До останнього не хотілося вірити, що у нас почалася війна

Я отримувала допомогу від Фонду Ріната Ахметова, вона виручала, тому що давали все необхідне.

Найстрашніші епізоди пов'язані з початком війни. Ми не розуміли, що відбувається, не хотілося вірити, що почалася війна.

Всі мріють про мир і таке життя, щоб вистачало хліба. Дуже хочу, щоб мої діти жили добре, щоб відкрилися кордони, і ми вільно пересувалися.