Я переїхала сюди з Донецька 2004 року. Поруч немає нікого, донька померла, син залишився у Донецьку, онука у Костянтинівці, я живу сама. Хворію, у мене цукровий діабет, турбують нирки. Життя було важким і до війни, і зараз.

Пам'ятаю, як почалися перші обстріли, у нас почали тремтіти вікна. Досі вдома тремтять. Під час бойових дій були перебої з водою, питну купуємо.

Мрію, щоби закінчилася війна. Дітей не бачиш, ні онуків, ні сина. Вони теж не можуть приїхати до мене.