Бабенко Марина, 10 клас, Красноградський ліцей №1 ім. О.І.Копиленка Красноградської міської ради Харківської області

Вчитель, що надихнув на написання есе - Ващенко Людмила Миколаївна

«1000 днів війни. Мій шлях»

Війна – це завжди біль, страждання і зруйновані долі. Вона прийшла у наш дім у 22-му році і принесла багато нещастя. Вже більше,  ніж два з половиною роки всі українці можуть лише мріяти про спокій і добробут, про мир у нашій країні. У цей складний час діти залишилися без татусів, жінки вірно чекають своїх коханих, матері – дітей. Доля української жінки зараз – це чекати свого чоловіка, кожного дня переживати, і відверто кажучи, бути готовою його втратити.

Це дуже боляче, коли твої близькі йдуть з життя, а ти не маєш можливості щось змінити, можеш тільки прийняти.

Починаючи з 24-го лютого 22-го року, мій шлях був непростим. Хоча я проживаю в спокійному місті, далеко від лінії фронту і не можу уявити складний шлях людей, чиє місто чи село обстрілюють, або вони вже втратили свою домівку. Але з того самого злощасного зимового ранку моє життя, напевно, як і багатьох інших, дуже змінилося, адже війна застала нас зненацька. Тоді я була дуже вражена і налякана, адже ще вчора була у школі, у колі друзів, вчителів, і все було добре: як міг так швидко розвалитися той щасливий світ, у якому я жила все своє життя? Напевно, ще місяць я приходила до тями і починала розуміти, що сталося.

Той час був дуже нелегким для мене, але мої батьки мене дуже підтримували і не давали падати духом.

Щоб відволікатися від потоку жахливих новин у соціальних мережах і по телевізору, я поринула в навчання, почала читати книжки, займатися спортом. Особисто мене дуже відволікало готування їжі, таким чином, я поєднувала приємне з корисним. За цей час я зрозуміла, що не варто втрачати себе за постійними переживаннями. Ми маємо лише одне життя і повинні цінувати  його дорогоцінні дні.

Треба робити щось корисне, починаючи від турботи про свою родину і продовжуючи волонтерством, підтримкою постраждалих від війни і наших воїнів.

Отже, у цей складний час ми маємо бути сильними, аби вистояти. У нас є лише одне життя і воно дуже цінне, але дуже легко за депресією просто втратити усілякий сенс свого життя. Я навчилася опановувати себе і раджу всім знаходити хоча б маленьку відраду у близьких, хобі, волонтерстві – у тому, що робить нас щасливішими. Коли ми сильні – нас не перемогти!