У мене є чоловік і двоє дітей. Ми жили у місті Пологи Запорізької області у власному двоповерховому будинку. З нами мешкала свекруха.

Про початок війни дізналися із соціальних мереж. Одразу ж зібрали речі й виїхали до моїх батьків у Пологівський район. А четвертого березня, коли окупанти дійшли до Пологів, вибралися у Дніпро. 15 березня до нас приїхала бабуся. До того дня ми не знали, як вона, бо в Пологах не було зв’язку.

Я сподівалася, що через тиждень війна закінчиться переговорами, а вона досі триває. Чоловік уже втрачає надію на повернення. Я все ще надіюся, що наші діти спатимуть у своїх ліжечках і гратимуться своїми іграшками. Старшій доньці чотири роки, а меншій – всього лише десять місяців. Старша щодня питає, коли поїдемо додому.

Нам на шляху траплялися добрі люди. Власниця квартири принесла іграшки й одяг для дітей одразу, як ми заселилися. Інші люди дали дитячий візочок. Спочатку у нас не було коштів на все це. Зараз чоловік працює, тож можемо купити найнеобхідніше.

Відтепер, коли повернемося додому, робитимемо запаси. І будемо цінувати те, що маємо. Сподіваємося, що війна закінчиться нашою перемогою і відновленням територіальної цілісності України.