«Жахливо і страшно це все проживати та відчувати на своїй шкурі», – згадує Наталія Іванова. Коли були обстріли в місті, вона з родиною одразу бігла до підвалів. Говорить, що пережили всі жахи війни. Зараз, коли згадує події тих років, на очах навертаються сльози. Тепер тривожна сумка завжди залишається зібрана, а в підвалах досі залишаються нерозібрані ліжка.

У будинок жінки потрапило чотири снаряди, у її квартирі вилетіли всі вікна, зіпсувалися всі меблі. Після цього дуже злякався онук Наталії, і просив бабусю з дідусем, щоб вони відвезли його з міста. І цей страх залишився у дітей досі.

Нині Наталя Віталіївна мріє виїхати зі Щастя, бо у цьому місті немає майбутнього.