Війна мене застала в Дружківці. Було дуже страшно чути вибухи. Над містом пролітали ракети на Краматорськ. Були проблеми з ліками та продуктами. Мені допомагала донька: приносила їжу та необхідні медикаменти. 

Я працювала на «Машзаводі». Керівництво вирішило евакуювати працівників до Івано-Франківської області. Мене з родиною прийняли дуже гарно, ми жили у садочку. Моєму внуку було незручно там навчатись, тому ми повернулись.

Зараз вода подається за графіком, бувають перебої зі світлом, але жити можна. Поки залишаємось на місці. 

Я чекаю на завершення війни. Досі не можу повірити, що Росія на нас напала. Все це якийсь жах. Дуже хочеться миру.