Війна почалася в липні 2014 року, коли звільняли місто Попасну. Всі думали, що це пройде швидко, це якийсь жарт. А коли це затягнулося, стало зрозуміло, що це дійсно війна. Особливо запам’ятався 2015 рік, були тяжкі бої, тому тяжкі такі спогади… Наш будинок був частково обстріляний осколками.

Доводилося працювати під обстрілами

Воєнні дії доводилося бачити на власні очі. Я була за містом. Більшість психологів нашого міста виїхали, тому довелося надавати допомогу дітям і родинам, які залишились на нашій території й потребували психологічної допомоги. Доводилося працювати під обстрілами, йти до навчальних закладів і надавати допомогу дітям, знімати стрес, працювати з травмами. 

Коли йдеш і несподівано починається обстріл, ти падаєш і борешся за своє життя, чекаєш поки все стихне, а потім знову рухаєшся. Я весь час залишалася на місці, нікуди не виїжджала. Я була поруч з дітьми, яким надавала допомогу.

Не можу сказати, що війна повністю змінила моє життя, але вона залишила значний відбиток на здоров’ї, звісно, й на психічному стані, на здоров’ї моїх рідних. А фінансово – як працювала, так і працюю, особливих змін немає.

Моя мрія – перш за все це, щоб все скінчилося і вся Україна була вільна. І щоб ми не боялися того, що завтра буде якийсь наступ, що будуть знову всі страждати, особливо діти.

Ми почали більше цінувати життя та кожен день, змінилося ставлення до людей. Війна показала, хто є хто, хто справжні друзі, до яких ти можеш звернутися, а хто просто знайомі.